Українська електронна енциклопедія освіти

Каразін Василь Назарович

Каразін Василь Назарович - (іноз. Karazin Vasyl) - український вчений-енциклопедист, винахідник, просвітитель, педагог, громадський діяч.

Каразін Василь Назарович

Ім’я особи	Каразін Василь Назарович (іноз. Karazin Vasyl)
Інші прізвища
Роки життя	30.01.1773 - 04.11.1842
Науковий ступінь	-
Вчене звання	-
Напрями діяльності	винахідник, політик, метеоролог, педагог, інженер
Наукова школа	освіта
Місце народження	с. Кручик, Богодухівського повіту (нині Харківська область)
Місце смерті	Миколаїв
Поховання	Некрополь Миколаєва
Alma mater	приватні пансіони Кременчука та Харкова, Горний корпус
Magnum opus	Сочинения, письма и бумаги В. Н. Каразина
Відзнаки	-
Вебсайт	https://dnpb.gov.ua/ua/informatsiyno-bibliohrafichni-resursy/vydatni-pedahohy/karazin-v-n/

Життєпис

Каразін Василь Назарович народився 30 січня 1773 р. в с. Кручик на Слобожанщині (тепер Харківська область).

Батько - Каразін Назар Олександрович, військовослужбовець, походив з грецького роду Караджі, мати Ковалевська Варвара Яківна - з козацької родини Ковалевських.

Освіта

Освіту, оскільки був сином дворянина, за звичаєм тих часів, здобував спочатку вдома, до 10 років Василь Назарович навчався в маєтку батька.

Після смерті батька родина переїхала до Вільшани, де в будинку вітчима він часто зустрічався з Сковородою Григорієм.

За припущеннями окремих біографів, домашнім вихователем у родині Каразіних міг бути філософ Сковорода Г. С., який мав дружні стосунки з батьками майбутнього науковця.

Василь Назарович здобував початкову освіту у приватних пансіонах Харкова та Кременчука.

Каразін В. Н. був зарахований до приватного пансіону Фільдінга Х. І. у Кременчуці, з 1783 р. навчався у харківському приватному пансіоні Шульца І. П. Тоді ж був внесений до реєстрів Кірасирського полку.

Світогляд Каразіна В. Н. формувався під впливом творів Сковороди Г. С. та кращих європейських культурних традицій, що панували в приватних пансіонах Кременчука та Харкова, де він навчався до 17 років.

Василь Назарович не мав вищої освіти і взагалі не мав систематичної освіти, дуже багато займався самоосвітою, все життя присвятив цьому.

У січні 1791 р. Каразін В. Н. переїхав до Петербурга та вступив до лав Лейб-гвардії Семенівського полку.

У 1791-1795 рр. - на військовій службі й одночасно слухає лекції у Горному корпусі, де вивчає математику, фізику, хімію, медицину, іноземні мови.

Діяльність

Педагогічна діяльність

У 1802 р. Каразін В. Н. обійняв посаду правителя Головної управи шкіл у Міністерстві народної освіти, створеному, на думку деяких дослідників, з його ініціативи.

У цьому ж році за дорученням уряду він розпочав роботу над проектом організаціх народної освіти в росії, в якому передбачав значне розгалуження мережі парафіальних училищ намагаючись наблизити їх до практичних цілей країни й запитів широких верств населення.

Збереглися документи, які свідчать, що 18 квітня 1802 р. уряд сформував комітет для перегляду статутів двох Петербурзьких академій і Московського університету.

Членом комітету став і Каразін В. Н. Згідно з постановою Головного управління училищ йому було доручено скласти проект загального статуту університетів. Розроблені Василем Назаровичем положення стали основою для статутів Вільненського, Московського, Дерптського, Казанського, Харківського та інших університетів.

Найбільшим досягненням Каразіна В. Н. на ниві просвітництва стало відкриття Харківського університету.

29 серпня Каразін В. Н. виголосив свої «Положення про Харківський університет», де в 46 параграфах детально описав структуру майбутнього навчального закладу, його матеріальну базу, визначив джерела фінансування, шляхи набору студентів.

Структуру і профіль університету вчений розробив самостійно й оригінально, відкинувши схоластичні традиції німецьких університетів, що панували в тогочасній Європі. Передбачалося поетапно відкрити в університеті 9 відділень. Спочатку, на думку вченого, доцільно було б відкрити відділення загальних знань і приємних мистецтв. На першому студенти мали вивчати мову, математику, географію, фізику, історію. Приємні мистецтва охоплювали малювання, музику, танці, фехтування, верхову їзду, деякі види ручних робіт.

Після трьох років роботи цих двох відділень планувалося розширити матеріальну базу та збільшити кількість викладачів, передбачалося відкритті ще 5 відділень: громадянських ( з підготовки чиновників усіх ланок державного управління), військових і лікарських знань, цивільних мистецтв (архітектура, механіка, землеробство), теології.

І лише тоді, коли будуть виховані студенти, здатні до наукової роботи, Каразін планував відкрити мистецьке відділення та відділення з підготовки фахівців вищої кваліфікації різних спеціальностей. При університеті передбачалося заснування таких середніх навчальних закладів, як «Училище сільського домоведення» та «Школа ремесла».

Таким чином, це мав бути цілий комплекс навчальних закладів з підготовки кадрів для державного апарату, вчителів, наукових працівників, спеціалістів для промисловості й сільського господарства. Студентів планувалося набирати з молоді, яка закінчила Харківське, Курське, Чернігівське, Полтавське та інші училища сусідніх губерній.

Лише 24 січня 1803 р. ціною величезних зусиль Каразіна В. Н. уряд видав указ, яким дозволяв відкрити університет. Долаючи опір харківського губернатора та урядових чиновників, Василь Назарович особисто зібрав близько 3000 примірників цінних книг, лабораторне обладнання, посібники, закупив за кордоном нову друкарню й виписав майстрів.

Проте в червні 1804 р., коли підготовчі роботи вже майже завершувалися, Каразіна В. Н. звинуватили у використанні державних коштів без дозволу начальства та позбавили права втручатися у справи університету. Переконавшись у несправедливому ставленні до себе імператора, Василь Назарович подає прохання про звільнення зі служби в Міністерстві освіти.

Уже без Каразіна В. Н. зусиллями професорів Тимківського І. Ф. та Рижського І. С., 17 січня 1805 р. було відкрито університет. У серпні 1811 р. Рада Харківського університету обрала його почесним членом. Нині університет носить його ім’я свого засновника.

Хоча й відсторонений від громадської діяльності, Каразін В. Н. до самої смерті лишався відданим своїм просвітницьким принципам, продовжував висувати нові наукові ідеї, наскільки мав змогу, сприяв поширенню знань серед народу. Про його наміри яскраво свідчить організація навчання сільських дітей у с. Кручик.

Василь Назарович є засновником перших початкових шкіл для кріпаків. Заснована ним ще на початку ХІХ ст. початкова школа впродовж тривалого часу була єдиною на всю Слобожанщину.

Василь Назарович укладав підручники з читання, систематично спостерігав за ходом занять, вів з дітьми бесіди. Найкращих учнів заохочував подарунками, керував роботою школи.

Каразін В. Н. вважав, що освіта допоможе селянам стати культурними господарями, сприятиме поліпшенню їхнього життя.

Беручи до уваги надзвичайну роль освіти для розвитку народу й держави, Каразін В. Н. надавав великого значення освіти й вихованню жінки–матері – першої вчительки дитини. На його думку, дитина тільки тоді отримає добре виховання, коли грамотною і освіченою буде її мати.

На думку педагога, вміння читати й писати принесе селянам добробут і процвітання, а освіта ж дворян – розвиток і престиж держави.

Видатний український учений усе життя вірив, що могутнім може бути тільки народ, озброєний знаннями.

Наукова діяльність

У сфері науки Каразін В. Н. виступав як багатогранний та великий вчений, новатор.

У 1811 р. Каразін В. Н. створив у Харкові Філотехнічне товариство (1811–1818) для поширення досягнень науки, техніки та розвитку промисловості. Це було перше в Україні науково-технічне товариство.

У 1810 р. він першим у світі висловив ідею про необхідність створення широкої мережі метеорологічних станцій, а в 1823 р. першим у світі спробував синтезувати штучний алмаз. Надзвичайно актуальними стали його ідеї відносно використання електрики. Опікувався Каразін і розвитком соціально-економічної сфери, висловивши низку цінних думок, що стосувалися сфери фінансів, правової системи, охорони здоров’я тощо.

Систематично й безперервно вчений проводив науково–дослідну роботу, перетворивши с. Кручик у справжню лабораторію. Там він уперше в Україні відкрив метеорологічну станцію, вивів перший на Харківщині морозостійкій сорт абрикоса, удосконалив метод виробництва селітри, експериментально доводив можливість використання електрики верхніх шарів атмосфери.

У своєму маєтку в с. Кручик Каразін Василь організував своєрідний дослідний центр. Відкрив там школу для селян, передав землю селянам у спадкове володіння, створив сільську думу, зібрав велику бібліотеку.

Вчений влаштував хімічну лабораторію, в якій за свої кошти проводив складні досліди і зробив багато відкриттів, особливо у галузі органічної та неорганічної хімії.

Він створив метеорологічну станцію, де з 1809 р. першим у росії здійснював систематичні дослідження. У 1810 р. Каразін В. висунув ідею створення мережі метеорологічних станцій по всій державі. Її було втілено в життя після його смерті.

У 1814 р. учений запропонував через електроліз одержувати селітру, яку використовують як добриво.

Розробив проект устаткування для видобування електрики з верхніх шарів атмосфери за допомогою аеростата, але він не був підтриманий владою. Каразін В. удосконалив технології виробництва спирту, виготовлення мила з тваринного жиру, виробництва яскравих бездимних свічок, обробки шкіри, виводив нові сорти пшениці, жита, ячменю, пропагував вирощування та вживання картоплі. Він знайшов спосіб спалення дерева на вугілля, одержання з нього смоли, дьогтю, скипидару, спосіб виготовлення водонепроникного цементу.

Вчений досліджував вплив електрики на процеси бродіння і відкрив технології консервування й висушування плодів водяною парою, винайшов метод бальзамування тварин, дослідив лікувальні води Полтавщини. Каразін В. запропонував проект парового опалення.

Найбільш влучну характеристику діяльності Каразіна В. Н. дав його біограф, письменник українського походження Данилевський Григорій в книзі «Українська старовина. Матеріали з історії, української літератури і народної освіти», що була видана у Харкові в 1866 р., назвавши Каразіна Василя «палким українським Ломоносовим», людиною, яка все своє життя сповідувала одну мету — творити для процвітання рідного краю.

Науково-експертна діяльність

Каразін В. Н. був віце-президентом Вільного товариства любителів словесності, редагував журнал «Соревнователь просвещения и благотворения».

Міжнародне співробітництво

Політична, громадська та волонтерська діяльність

Після виходу у відставку Василь Назарович не залишався осторонь громадського життя своєї країни. В листах до Олександра І та урядовців він закликав розпочати поступово звільняти селян з кріпосницької залежності, боротися з казнокрадством, дбати про підвищення бойової моці армії і флоту.

Інформаційна діяльність та зв’язки з громадськістю

Він був великим лібералом і в своєму власному маєтку в с. Кручик провів численні реформи, намагаючись на власному прикладі продемонструвати рентабельність вільної селянської праці, прогресивність народовладдя, користь вільнодумства.

Зв’язок з Україною (для іноземних діячів)

Основні праці

Каразін В. Н. автор ряду важливих відкриттів у галузі техніки, хімії, агрономії, селекції тощо.

Василь Назарович залишив після себе ґрунтовні праці в різних галузях знань, але особливо цінними були його відкриття та винаходи в галузях харчової промисловості, метеорології та хімії.

Йому належать близько 60 наукових праць, багато друкувався в різних журналах: «Вестнике Европы», «Украинском вестнике», «Харьковских губернских ведомостях».

Зокрема, у «Журналі Министерства народного просвещения» (1837, №12) міститься стаття Василя Каразіна «О вероятной причине всеобщего изменения температуры». Це власні дослідження видатного вченого про вплив зимових морозів 1835–1836 років на садові дерева та ліси Харківської губернії.

Науковець Дубровін М. І. викладає уривки листування графа Бенкердорфа Олександра та Каразіна Василя в журналі «Русская старина» (1903, №4-6). Про саму ідею заснування Харківського університету йдеться у статті Дубровіна М. І. «После отечественной войны (Из жизни в начале ХІХ века)», що розміщена в журналі «Русская старина» (1904, №5).

Досягнення

Визнання

Пам’ятники і меморіальні дошки Каразіну Василю Назаровичу встановлено у Харкові та в його рідному селі Кручик. Ім’я Каразіна В. Н. носять вулиці в Харкові, Дніпрі і Миколаєві, а також площа і вулиця в Богодухові.

З 1999 р. ім’я В. Н. Каразіна присвоєно Харківському національному університету.

Меморіальна дошка В. Н. Каразіну на будівлі Харківського національного університету

Памятник В. Н. Каразіну у м. Харкові, встановлений на честь століття від заснування університету 1905 р. скульптор І. І. Анреолетті, архітектор О. М. Бекетов

Харківський національний університет ім. В. Н. Каразіна сьогодні

Нагороди

Родинні зв’язки

Перша дружина - Домна Іванівна - кріпачка, яку матір Василя Варвара Яківна виховувала в своєму будинку.

Померла від пологової гарячки. Вона народила хлопчика, але первісток Каразіна теж не вижив.

Друга дружина - Мухіна–Бланкенагель (Каразіна) Олександра Василівна - високоосвічена жінка знатного роду.

Вона на 18 років пережила свого чоловіка. Незабаром після смерті Василя Назаровича Олександра Василівна залишила Харків і з родиною сина Миколи оселилася в с. Анашкіно Звенигородського повіту Московської губернії, яке дісталося їй у спадок від батька.

Померла Олександра Василівна 24 травня 1861 р.

Діти: Пелагея, Василь, Філадельф, Єгор, Олександр, Микола та Валеріан.

Першою дитиною, що народилася 1806 р. в родині Василя Назаровича та Олександри Василівни Каразіних, була їхня єдина дочка Каразіна Пелагея Василівна, названа на честь своєї бабусі Пелагеї Іванівни Бланкенагель. Її доля і дата смерті невідомі. Відомо, що Пелагея Василівна мала двох дочок — Олімпіаду та Пульхерію.

Першим сином Василя Назаровича є Каразін Василь Васильович (1807–1847). Закінчив фізико-математичний факультет Харківського університету.

Каразін Василь Васильович служив у фортеці російського військового флоту Свеаборг. Прапорщиком 2-ї армії 37-го єгерського полку протягом 1828–1829 рр. він брав участь в одинадцяти битвах і сутичках у період російсько-турецької війни. У битві за Варну він отримав тяжке поранення.

Каразін В. В. займався перекладами російських поетів французькою мовою.

Про другого сина Каразіна В. Н. Каразіна Єгора (Георгія) Васильовича (нар. 1809 р.) відомо лише те, що він служив прапорщиком у знаменитому лейбгвардії Семенівському полку.

Третім сином Каразіна В. Н. був Каразін Філадельф Васильович (1810–1878). Він народився в Москві, де на той час жили Каразіни, закінчив Московську гімназію та словесне відділення філософського факультету Харківського університету (1829). З 1836 по 1853 р. жив у м. Миколаїв та служив при штабі Чорноморського флоту на посаді чиновника з особливих доручень у канцелярії адмірала Лазарєва М. П.

З 1854 по 1862 рр. Каразін Ф. В. служив у Міністерстві державного майна в Санкт-Петербурзі, а з 1862 р. перейшов на службу до Міністерства внутрішніх справ (до департаменту загальних справ) і незабаром після того вийшов у відставку в чині дійсного статського радника. Каразін Ф. В. став доволі відомим завдяки виданню праць свого батька та матеріалів для його біографії.

Четвертий син Василя Назаровича — Каразін Олександр Васильович (1814–1837) вступив у 1829 р. до Харківського університету на фізико-математичне відділення філософського факультету, але 1831 р. Василь Назарович відправив сина до Санкт-Петербурга для вступу до Морського корпусу. Можна припустити, що стан здоров’я не дозволив Олександру бути зарахованим до елітарного, улюбленого імператором навчального закладу.

У 1832 р. він вдруге вступив до Харківського університету та закінчив його 1833 р. з відзнакою.

Про п’ятого сина Каразіна В. Н. — Каразіна Миколу Васильовича (1816–1874) відомо лише те, що за сімейними традиціями він був людиною військовою. На службу вступив унтерофіцером до Борисоглібського полку в лютому 1836 р., того ж року був переведений у юнкери, а потім у корнети. У 1840 р. отримав звання поручика.

У 1842 р. звільнений зі служби з Чугуївського уланського полку за «домашніми обставинами» з нагородженням званням штабсротмістра. У військових походах участі не брав, але за старанність на службі неодноразово нагороджувався почесними грамотами і був «атестований гідним».

Про шостого сина Каразіна В. Н. — Каразіна Валеріана Васильовича, детальні відомості відсутні. Відомий рік його народження — 1823.

Єдина згадка про нього — у списку студентів 1 курсу юридичного факультету Харківського імператорського університету за 1840–1841 рр.

Додаткові відомості

Фотогалерея

Каразін В. Н.
Каразін В. Н.
Каразін В. Н.
Каразін В. Н.
Установча грамота імператора Олександра І про заснування Харківського імперського університету у 1804 р.

Відеоматеріали

Цікаві факти і висловлювання

Могутнім може бути тільки народ, озброєний знаннями… (Каразін В. Н.)
Я йду вперед з малими надіями без будь-якої підпори, рухаючись повільно по коліях, наповнених стременами і тернями порослими. Я тішуся принести колись, можливо, не раніше, як уже після смерті моєї, користь найдорожчій моїй Батьківщині і тоді сподіваюся бути виправданим. (Каразін В. Н.)
Головним предметом заснування університету був у мене добробут моєї милої країни і полуденного краю... (Каразін В. Н.)
Серце радіє, коли уявляю вплив, який справить ця установа на край наш у всіх смислах — моральних, фізичних і політичних. Харків розквітне в найкоротший час і матиме честь постачати батьківщині найосвіченіших синів... (Каразін В. Н.)
Як перший вихованець хімії і природничих наук, котрий потрапив у нашу Україну, і маючи пристрасть до них із дитинства, я був і залишився дуже поганим хазяїном. Переходячи безперервно від одного предмета до іншого, я любив досліджувати причини явищ, робити досліди, не маючи на увазі економічні результати: вони відривали б мене від науки. (Каразін В. Н.)

Довідка

Каразін Василь Назарович (іноз. Karazin Vasyl) - український вчений-енциклопедист, винахідник, просвітитель, педагог, громадський діяч, -.
Місце народження - с. Кручик, Богодухівського повіту (нині Харківська область), Україна (30.01.1773 - 04.11.1842).
Місце навчання - приватні пансіони Кременчука та Харкова, Горний корпус.
Місце роботи - Харків, Миколаїв, Україна.
Напрями діяльності - винахідник, політик, метеоролог, педагог, інженер.
Найвизначніші праці - Сочинения, письма и бумаги В. Н. Каразина.
Основні нагороди - -.
Науковий напрям - освіта.

Пов’язані статті УЕЕО

Джерела

Дічек Н. П. Каразін Василь Назарович. Енциклопедія освіти / Нац. акад. пед. наук України; голов. ред. В. Г. Кремень; [заст. голов. ред.: В. І. Луговий, О. М. Топузов; відп. наук. секр. С. О. Сисоєва]. 2-ге вид., допов. та перероб. Київ: Юрінком Інтер, 2021. С. 434–435.
Куделко С., Змій Л. Василь Каразін: людина, яка заснувала Харківський університет. Світогляд. 2008. № 3. С. 23–25.
Лавріненко О. А. Педагогічна майстерність в освітньо-виховній системі Харківського імператорського університету. Теорія і практика упр. соц. системами: філософія, психологія, педагогіка, соціологія. 2010. № 1. С. 15–22.
Майструк О. Просвітницько-педагогічна діяльність В. Н. Каразіна. Іст.-пед. альманах. 2011. № 2. С. 31–34.
Пироженко Л. В. Каразін Василь Назарович. Українська педагогіка в персоналіях: у 2 кн.: навч. посіб. / за ред. О. В. Сухомлинської. Київ: Либідь, 2005. Кн. 1. С. 225–230.
Радул О. С. Історія педагогіки України: [навч. посіб.]. [Вид. 3-тє, допов. і переробл.]. Кіровоград: [Імекс ЛТД], 2008. 53 с.
Станчев М. Рід Каразіних: нове прочитання (До 250-річчя від дня народження В. Н. Каразіна). Вісник Харків. нац. ун-ту імені В. Н. Каразіна. Серія «Історія». 2023. Вип. 64. С. 49–86.
Сургай О. Український Ломоносов. Гуманітар. науки. 2009. № 2. С. 180–184.

Автор

Дічек Н. П., Павленко Т. С.

Оприлюднено: 09.10.2025

Останні зміни: 08.10.2025

Модератор: Литовченко О. В.